Сьогодні хронічний стрес став буденністю для багатьох, ми перестали сприймати його серйозно. Та на жаль, він не фантазія, а реальна перешкода на шляху до народження малюка.

Ця стаття може бути доволі тригерною, адже ми пробуємо підсумувати, те, що не підлягає цьому. Кожна людина постає у своєму житті перед різними викликами, і рішення, які будуть прийнятними для однієї людини, можуть суперечити цінностям іншої, зрештою, інколи власні рішення можуть суперечити і власним цінностям.

Медична травма — це психологічна реакція на стресові або інвазивні досвіди, пов’язані з медичним втручанням. У контексті репродуктивного здоров’я це може включати фізичну або емоційну шкоду, яка виникає під час медичної діагностики, лікування або втручання, пов’язаного з фертильністю, вагітністю чи пологами.

У нашому суспільстві жінки досі часто залишаються сам на сам із викликами, пов’язаними з плануванням материнства. Ми, як соціум, добре знаємо, як бути поруч у радості. Але коли жінка чи сім’я стикається з труднощами, то опора не завжди доступна.

Стосунки зароджуються довкола любові, довкола спільних цінностей, довкола спільного бачення майбутнього. Та у цій картинці майбутнього людина майже ніколи не промальовує всіх можливих сценаріїв, які можуть виникнути на шляху до мрії.

Так склалося, що перинатальні втрати — це тема, про яку не прийнято говорити. Та якщо запитати будь-яку дорослу людину: "Чи знаєте ви когось, хто пережив втрату дитини під час вагітності, пологів або невдовзі після народження?" — найімовірніше, відповідь буде: "Так."

Уже шість років я працюю з сім’ями, які проходять шлях зцілення після репродуктивної втрати. Цей досвід навчив мене, наскільки багатогранними можуть бути наші втрати у материнстві та як часто ми недооцінюємо потребу в підтримці. Як часто ми зіштовхуємося з браком розуміння – і навіть із браком самоемпатії.