Тематичні напрями
Багато хто боїться йти до психолога через страх «Мені тільки розворушать рану, я розплачусь і стане гірше». А інші помічають, що після першої консультації психолога замість очікуваного полегшення відчули, що стало важче. Ми розпитали травматерапевтку Love Element Ірину Шевченко, чому так відбувається, у чому різниця між «длубати рану» й справжнім пропрацюванням болю, як обрати «свого» фахівця і налаштуватися на терапію.
Перша консультація у психолога: три причини чому може стати важче
- Коли ситуація складніша, ніж здається
Буває так, що людина не усвідомлює складність ситуації, з якою звертається до психолога. Здається, що ми маємо отримати знання, щось зрозуміти і це вже покращить стан. Але зазвичай ситуація складніша і не передбачає швидкого полегшення. Ось це і може додати почуття розчарування, зруйнованих сподівань. Наприклад, можна прийти із запитом про вправи на зниження рівня тривоги, а побачити власне незадоволення життям і що лише технік тут недостатньо, треба змінювати щось навколо себе.
- Коли бачимо лише частину того, що відчуваємо
Інший випадок — це, коли ми приходимо до психолога з усвідомленням лише частини нашого стану і потреб, а на сесії бачимо значно більший обсяг, який потребує уваги і підтримки. Це може спричинити зневіру у спроможності допомогти собі: не вистачає навичок, ресурсів, досвіду, аби впоратися з інтенсивним станом, який раптом усвідомили.Трапляється людина приходить скаржитися на поганий сон, а на сесії помічає свій душевний біль щодо втрати.
- Коли не вистачає сил
Але буває так, що чим довше ми терпимо якусь проблему, тим більше ресурсу витрачаємо. Відповідно зменшуються життєві сили, які можна було б скерувати на підтримку й самодопомогу. Це може бути болісно бачити та усвідомлювати. Коли дуже погано, нам хочеться швидше позбутися цього стану. Ми прагнемо швидко цим поділитися, щоб отримати полегшення. Це природна реакція і бажання. Зазвичай усвідомлення та психологічні зміни потребують часу так само як і втілення їх у життя. Тут знову постає питання скільки у людини ресурсів та скільки часу вона собі дає.
Страх перед консультацією у психолога: коли виникає нестерпний біль?
Зазвичай нестерпний біль з’являється тоді, коли ми рухаємося занадто швидко, занадто глибоко занурюємося в переживання і не маємо достатньо ресурсів, щоб із цим впоратися.
Ще не сформовані довірливі стосунки з психологом, а ми прагнемо швидше «пропрацювати» те, що нас непокоїть. Можна помітити власну квапливість і запитати себе «Чи безпечно мені з цією людиною? Чи я вже достатньо її знаю, аби довіритися?»
Нестерпний біль виникає там, де ми зашвидко рухаємося
На практиці це може виглядати так: на першій сесії ми пірнаємо в біль деструктивних стосунків з батьками, згадуємо болісні епізоди та ситуації. І залишаємося після сесії з усвідомленням своїх ран, але без втіхи й підтримки. Бо ані психолог, ані ми самі ще не встигли знайти, дослідити, що саме нас підтримує, що саме допомагає пережити біль.
Інший приклад, пов’язаний з переживанням горя після втрат пов'язаних з вагітністю та пологами. Розглянемо ситуацію, коли жінка пережила втрату через викидень або завмерлу вагітність. У неї не було часу для своїх почуттів, фізичного та психологічного відновлення. Переживання, пов’язані з горюванням, завмирають і здається, що вони взагалі зникли. Згодом можуть з’явитися інші прояви: панічні атаки, невмотивована агресія, відсутність сенсу життя, поганий сон… Ось з цим жінка може прийти до психолога. На першій сесії, коли безпечно, є простір прийняття та інша доброзичлива людина, відкладені емоційні реакції підіймуться на поверхню. Зненацька горювання може стати болісним і інтенсивним, а жінка може злякатися сили своїх почуттів.
Яка різниця між «длубати рану» й «пропрацьовувати» біль втрати?
Ми «длубаємо» собі рану тоді, коли ходимо по колу: самозвинувачення, аутоагресія, переживання несправедливості, постійні болісні спогади. Ми не обираємо цього робити із собою і часто не можемо це зупинити зусиллям волі.
Нам може бракувати навичок, аби впоратися зі своїми станами. Та маю зазначити, навіть якщо знаємо, як справлятися, є стани, з якими самотужки важко бути: самозвинувачення, нестерпний сором, безсилля та відчай, високоінтенсивні біль та гнів — це привід подумати про підтримку фахівця.
Длубати рану — це ходити по колу болю
Проживання травматичного досвіду або болю втрати відрізняється від ходіння по колу тим, що передбачає достатньо ресурсів, аби це можна було винести:
- Довіра до психолога й себе
- Повільний темп, аби встигати усвідомлювати, що коїться у внутрішньому світі
- Розуміння з чого складається біль і що приносить полегшення
- Час, аби міг дозріти сенс того, що відбувається
- Самоспівчуття й самоповага
Тоді біль може бути опрацьований та народиться щось зовсім інше.
Практичні поради: як вибрати психолога та підготуватися до консультації
Я хочу підтримати будь-який ваш намір турбуватися про себе. Тож тримайте рекомендації, як подбати про себе під час роботи з психологом, щоб ваші внутрішні процеси були більш м’якими й добрими:
- Обираючи спеціаліста звертайте увагу на свої відчуття. Якщо виникають відчайдушні сподівання, що саме ця людина покращить ваш стан, це привід задуматися і трохи пригальмувати. Найкраще, коли психолог вам цікавий, але не має ореолу «це саме він!»
- Ціна за сесію має бути для вас посильною. Вартість — це важливий аспект, вона має бути відчутна, але не така, що ви відчуваєте безсилля та відчай.
- Звертатися до психолога до того, як з’явиться стан «я вже не витримую». Бо коли ви все ще витримуєте, у вас більше сил та ресурсів для психологічної роботи. Вона може бути більш м’якою і, можливо, знадобиться менше сесій.
- Виділіть час на інтеграцію. Дайте собі 30 хвилин після консультації на роздуми, відпочинок і усвідомлення переживань.
- Під час самої сесії із психологом візьміть час на орієнтування: запитуйте, що буде відбуватися, як ви будете працювати, дайте собі час звикнути до іншої людини, познайомитися.
- Можете попросити психолога навчити вас практикам самодопомоги. Це особливо важливо при інтенсивних емоційних станах.
- Право сказати «стоп». Тільки ви найкраще відчуваєте свої кордони, тому маєте право попросити пригальмувати, змінити напрямок, якщо вам страшно, боляче, забагато чи ви розгубилися і не знаєте «куди ми рухаємося і навіщо».
- Спостерігайте за своїм станом та опирайтеся на сигнали тіла. Якщо відчуваєте головний біль, нудоту, оніміння, легке запаморочення, тремтіння, слабкість — це ознаки перевантаження нервової системи. Варто попросити зупинитися, аби ваш стан стабілізувався.
Я бажаю, аби ваш досвід психологічної роботи був корисним і позитивним!
Якщо ви наважилися звернутися по психологічну допомогу, запрошуємо обрати фахівця зі студії Love ELement.