У нашому суспільстві жінки досі часто залишаються сам на сам із викликами, пов’язаними з плануванням материнства. Ми, як соціум, добре знаємо, як бути поруч у радості. Але коли жінка чи сім’я стикається з труднощами, то опора не завжди доступна.

Стосунки зароджуються довкола любові, довкола спільних цінностей, довкола спільного бачення майбутнього. Та у цій картинці майбутнього людина майже ніколи не промальовує всіх можливих сценаріїв, які можуть виникнути на шляху до мрії.

Так склалося, що перинатальні втрати — це тема, про яку не прийнято говорити. Та якщо запитати будь-яку дорослу людину: "Чи знаєте ви когось, хто пережив втрату дитини під час вагітності, пологів або невдовзі після народження?" — найімовірніше, відповідь буде: "Так."

Уже шість років я працюю з сім’ями, які проходять шлях зцілення після репродуктивної втрати. Цей досвід навчив мене, наскільки багатогранними можуть бути наші втрати у материнстві та як часто ми недооцінюємо потребу в підтримці. Як часто ми зіштовхуємося з браком розуміння – і навіть із браком самоемпатії.